ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ОМЕПРАЗОЛ

(ОMEPRAZOLЕ)

Склад:

діюча речовина: оmeprazole;

1 капсула містить омепразолу 20мг гранул (пелет) у перерахуванні на омепразол;

допоміжні речовини: гранули (пелети) містять: маніт (Е 421); сахарозу; натрію додецилсульфат; натрію гідрофосфат, додекагідрат; кальцію карбонат (Е 170); гіпромелозу; спирт цетиловий; титану діоксид (Е 171); натрію метилпарабен (Е 219); натрію пропілпарабен (Е 217);

склад оболонки капсули: желатин, титану діоксид (Е 171), еритрозин (Е 127), патентований синій V (E 131).

Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули № 2. Корпус і кришечка капсули синього кольору. Вміст капсул – гранули (пелети) від білого до майже білого кольору, сферичної форми.

Фармакотерапевтична група.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, знижує секрецію кислоти шлункового соку завдяки цільовому механізму дії. Це специфічний інгібітор шлункового протонного насоса у парієтальних клітинах. Він швидко діє та спричиняє контроль над пригніченням секреції кислоти шлункового соку при дозуванні 1 раз на добу.

Омепразол – це слабка основа, яка концентрується та перетворюється в активну форму у кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців у парієтальних клітинах, де вона пригнічує фермент Н⁺К⁺-АТФ-азу – кислотний насос. Такий вплив на кінцеву стадію процесу утворення кислоти шлункового соку є залежним від дози та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції кислоти незалежно від природи стимулу.

Фармакодинамічні ефекти. Усі фармакодинамічні ефекти, що спостерігаються, можна пояснити впливом омепразолу на секрецію кислоти.

Вплив на секрецію кислоти шлункового соку.

Пероральне дозування 20 мг омепразолу 1 раз на добу спричиняє швидке та ефективне пригнічення денної та нічної секреції кислоти шлункового соку, максимальний ефект досягається протягом 4 днів лікування. У пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки середнє зниження кислотності шлунка приблизно на 80 % відбувається протягом 24 годин після прийому 20 мг омепразолу, середнє зниження пікового викиду кислоти після стимуляції пентагастрину становить близько 70 % через 24 години після прийому омепразолу.

Пероральне дозування 20 мг омепразолу підтримує у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки внутрішньошлунковий рН ≥3 протягом середнього часу 17 годин з 24-годинного періоду. Унаслідок зниженої секреції кислоти та внутрішньошлункової кислотності, залежно від дози, омепразол знижує/нормалізує кислотну експозицію стравоходу у пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Пригнічення секреції кислоти асоціюється з площею кривої «концентрація у плазмі – час» (AUC) омепразолу, а не з дійсною концентрацією у плазмі в даний час.

Під час лікування омепразолом не спостерігалося жодної тахіфілаксії.

Вплив на Helicobacter pylori (H. рylori).

Пептична виразка асоціюється з H. рylori, включаючи виразку дванадцятипалої кишки та виразку шлунка. H. рyloriрозглядається як головний вирішальний фактор у розвитку гастриту. H. рyloriразом з кислотою шлункового соку є головними факторами у розвитку пептичної виразкової хвороби. H. рyloriє основним фактором у розвитку атрофічного гастриту, який асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.

Зниження рНпри застосуванні омепразолу та протимікробних засобів пов’язане зі швидким послабленням симптомів, з високим відсотком загоєння будь-яких уражень слизової оболонки та з довготривалою ремісією пептичної виразкової хвороби.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням кислоти.

Протягом довготривалого лікування повідомлялося про дещо підвищену частоту появи у шлунку грандулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком наявного пригнічення секреції кислоти, кісти є доброякісними та, як виявляється, зворотними.

Зниження кислотності у шлунку за допомогою будь-яких засобів, включаючи інгібітори протонового насоса, збільшує кількість бактерій у шлунку, які в нормі присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику шлунково-кишкових інфекцій, наприклад, спричинених Salmonella та Campylobacter.

Застосування у педіатрії.

У неконтрольованому дослідженні з участю дітей (віком від 1 до 16 років) з тяжким ерозивним езофагітом, омепразол у дозах 0,7-1,4 мг/кг покращив рівень езофагіту у 90 % випадків та значно зменшив симптоми рефлюксу. У сліпому дослідженні без порівняльного препарату дітей віком від 0 до 24 місяців зі встановленим діагнозом гастроезофагеальна рефлюксна хвороба лікували дозами 0,5 мг/кг, 1,0 мг/кг та 1,5 мг/кг омепразолу. Частота появи епізодів блювання/зригування зменшилась на 50 % після8 тижнів лікування незалежно від дози.

Ерадикація бактерії H. рyloriу дітей.

У рандомізованому подвійному сліпому клінічному дослідженні (дослідження Héliot) був зроблений висновок, що омепразол у комбінації з двома антибіотиками (амоксициліном та кларитроміцином) був безпечним та ефективним у лікуванні інфекції, спричиненої H. рyloriу дітей віком від 4 років та з гастритом: швидкість знищення H. рylori:74,2 % (23/31 пацієнт) у групі прийому омепразолу+амоксицилін+кларитроміцин, порівняно з 9,4 % (3/32 пацієнти) у групі прийому амоксициліну+кларитроміцин. Однак не було жодного доказу клінічної користі, що була продемонстрована щодо диспепсичних симптомів. Це дослідження не охоплює інформації про дітей віком до 4 років.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Абсорбція омепразолу є швидкою, з піковими рівнями у плазмі крові приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсорбція омепразолу відбувається у тонкій кишці та зазвичай завершується за 3-6 годин. Супутній прийом їжі не має жодного впливу на біодоступність. Системна доступність (біодоступність) омепразолу з однократної пероральної дози омепразолу становить приблизно 40 %. Після повторного введення 1 раз на добу біодоступність збільшується приблизно до 60 %.

Розподіл. Уявний об’єм розподілу у здорових людей становить приблизно 0,3 л/кг ваги тіла. Зв’язування омепразолу з білками плазми крові становить 97 %.

Метаболізм. Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450. Більша частина метаболізму омепразолу залежіть від CYP2C19, який відповідає за утворення гідроксіомепразолу, основного метаболіту у плазмі крові. Частина, що залишилась, залежить від іншої специфічної ізоформи, CYP3A4, відповідальної за утворення сульфону омепразолу. Оскільки омепразол конкурентно інгібує CYP2C19, існує ризик метаболічної взаємодії між омепразолом та іншими речовинами, метаболізм яких пов’язаний з CYP2C19. Однак через низьку спорідненість із CYP3A4 омепразол не має жодного потенціалу для пригнічення метаболізму інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не має пригнічувального впливу на основні ферменти CYP.

Приблизно 3 % білошкірої популяції та 15-20 % азіатських популяцій немає функціонального ферменту CYP2C19. У таких осіб метаболізм омепразолу, імовірно, головним чином каталізується CYP3A4. Після повторного введення 1 раз на добу 20 мг омепразолу середня AUC була у 5-10 разів більша у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціональний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середні пікові концентрації у плазмі крові були також вищі у 3-5 разів. Ці результати не впливають на вибір режиму дозування омепразолу.

Виведення. Кінцевий період напіввиведення омепразолу з плазми крові становить зазвичай менше 1 години як після одноразового, так і після повторних доз. Омепразол повністю виводиться з плазми крові у проміжках між прийомами препарату без тенденції до кумуляції після прийому одноразової добової дози. Приблизно 80 % пероральної дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта – з фекаліями, головним чином з секрецією жовчі.

При повторному дозуванні збільшується AUCомепразолу. Це збільшення залежить від дози та призводить до нелінійного взаємозв’язку між дозою і AUC після повторного дозування. Така залежність від часу та дози пов’язана зі зниженням передсистемного метаболізму та системного кліренсу, можливо, спричиненого пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфон).

Не було виявлено, що метаболіт має будь-який вплив на секрецію кислоти шлункового соку.

Особливі популяції.Порушення функції печінки. У пацієнтів із порушенням функції печінки змінюється метаболізм омепразолу, призводячи до збільшення AUC. Омепразол не продемонстрував жодної тенденції до акумуляції при дозуванні 1 раз на добу.

Порушення функції нирок. Фармакокінетика омепразолу, включаючи системну біодоступність та швидкість виведення, не змінюється у пацієнтів зі зниженою функцією нирок.

Пацієнти літнього віку. Швидкість метаболізму омепразолу дещо знижена у пацієнтів літнього віку (75-79 років).

Діти. Під час лікування рекомендованими дозами у дітей віком від 1 року були отримані концентрації у плазмі крові, подібні до концентрацій у дорослих. У дітей віком до 6 місяців кліренс омепразолу є низьким через низьку здатність перетворювати омепразол.

Клінічні характеристики.

Показання.

У дорослих:

- лікування та профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки та доброякісної виразки шлунка, у тому числі пов’язаних із прийомом нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ);

- ерадикація Helicobacterpylori (H. pylori) при пептичній виразці у комбінації з відповідними антибіотиками;

- лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, у т.ч. рефлюкс-езофагіту;

- лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

У дітей:

діти віком від 1 року та масою тіла ≥ 10 кг:

- лікування рефлюкс-езофагіту;

- симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Дітивіком від 4 років:

- у комбінації з антибіотиками лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. pylori.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або до будь-якої допоміжної речовини. Омепразол, як і інші інгібітори протонного насоса (ІПН), не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Пригнічення шлункової секреції під час лікування омепразолом та іншими препаратами з групи ІПН може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Нелфінавір, атазанавір.

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане. Одночасне призначення омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40 %, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75-90 %. Взаємодія також може бути зумовлена пригніченням активності CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром не рекомендується. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру у дозі 300 мг/ритонавіру у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження на 75 % експозиції атазанавіру. Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з атазанавіром у дозі 400 мг/ритонавіром у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження приблизно на 30 % експозиції атазанавіру порівняно з атазанавіром у дозі 300 мг/ритонавіром у дозі 100 мг 1 раз на добу.

Дигоксин.

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином у здорових добровольців збільшувало біодоступність дигоксину на 10 %. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрель.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична (ФК)/фармакодинамічна (ФД) взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю у середньому на 46 % та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16 %. Суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані у ході проведення обсерваційних і клінічних досліджень. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

Інші лікарські засоби.

Всмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно зменшується і, отже, клінічна ефективність може послаблюватися. Слід уникати одночасного застосування з посаконазолом та ерлотинібом.

Лікарські засоби, що метаболізуються з участю CYP2C19.

Омепразол чинить помірну інгібуючу дію на CYP2C19 (основний фермент, який відповідає за метаболізм омепразолу. Таким чином, метаболізм супутніх лікарських засобів, що також метаболізуються з участю CYP2C19, може зменшуватися, а системна експозиція цих засобів – збільшуватися. Прикладом таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Цилостазол.

У здорових добровольців застосування омепразолу у дозі 40 мг підвищувало Сmaxта AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Фенітоїн.

Моніторинг концентрації фенітоїну у плазмі крові рекомендується проводити протягом перших двох тижнів після початку лікування омепразолом та у випадку, якщо була проведена корекція дози фенітоїну, моніторинг та подальшу корекцію дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм.

Саквінавір.

Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводило до збільшення рівнів саквінавіру у плазмі крові приблизно до 70 %, що асоціювалося з належною переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус.

При одночасному застосуванні омепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну), і при необхідності – відкоригувати дозування такролімусу.

Метотрексат.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. У разі необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу.

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4.

Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4, препарати що, як відомо, пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4 (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призводити до зростання рівнів омепразолу у сироватці крові у результаті уповільнення швидкості його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж дворазового зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносилися добре, корекція дози омепразолу, як правило, не потрібна. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадку довготривалого лікування.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4.

Препарати що, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівнів омепразолу в сироватці крові у результаті прискорення швидкості його метаболізму.

Особливості застосування.

При наявності будь-якого небезпечного симптому (наприклад, значна втрата маси тіла, не зумовлена дієтою; часте блювання; дисфагія; блювання з домішками крові або мелена) і коли є діагностована виразка шлунка або підозра на її наявність, слід виключити злоякісне захворювання, оскільки прийом препарату може маскувати його симптоми та затримувати визначення правильного діагнозу.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонного насоса не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонного насоса не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати пацієнтам з низькою масою тіла або факторами ризику щодо зниження всмоктування вітаміну В₁₂ при довготривалій терапії.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або при завершенні лікування омепразолом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються з участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається незрозумілою. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

У хворих, які приймали інгібітори протонного насоса, включаючи омепразол, упродовж щонайменше трьох місяців виникала тяжка гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії хворі застосовували препарат близько року). Гіпомагніємію можна запідозрити за такими серйозними проявами як втомлюваність, судоми, делірій, запаморочення, шлуночкова аритмія. Однак слід мати на увазі, що у ряді випадків прояви можуть бути замасковані, що перешкоджає вчасному розпізнаванню такого ускладнення. У більшості хворих прояви гіпомагніємії зникають та стан нормалізується після застосування препаратів магнію та відміни інгібіторів протонного насоса.

Лікування інгібіторами протонного насоса може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.

Пацієнти, яким планується тривале застосування інгібіторів протонної помпи або сумісне застосування дигоксину, або інших лікарських засобів, які можуть спричинити зменшення вмісту магнію (наприклад діуретиків), необхідно визначати концентрацію магнію у сиворотці крові до початку застосування інгібіторів протонної помпи та періодично протягом лікування.

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого часу (> 1 року), можуть дещо підвищити ризик переломів хребта, кісток зап’ястка та стегна, особливо у людей літнього віку та при наявності сприяючих факторів.

Згідно з дослідженнями інгібітори протонної помпи можуть підвищити загальний ризик переломів на 10-40 %. Частково це збільшення ризику може бути пов'язано з іншими факторами ризику.Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати допомогу відповідно до діючих клінічних рекомендацій та повинні мати адекватне споживання вітаміну D і кальцію.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

При застосуванні омепразолу можливе підвищення концентрації хромограніну А (CgA). Підвищення концентрації CgA може впливати на результати обстежень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання даного впливу необхідно тимчасово припинити прийом омепразолу за 5 днів до проведення дослідження концентрації CgA.

Деякі діти з хронічними захворюваннями потребують тривалого лікування, хоча таке лікування не рекомендовано.

Пацієнти, які застосовують препарат протягом тривалого періоду (особливо коли період лікування триває протягом більше 1 року) повинні знаходитись під регулярним медичним наглядом.

Препарат містить сахарозу, тому якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Лікарський засіб містить натрію метилпарабен (Е 219) та натрію пропілпарабен (Е 217), які можуть спричинити алергічні реакції (можливо, уповільнені).

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Результати, отримані у ході трьох проспективних епідеміологічних досліджень (більше 1000 отриманих результатів), вказують на відсутність небажаного впливу омепразолу на вагітність або здоров’я плода/новонародженого. Омепразол можна застосовувати у період вагітності.

Годування груддю

Омепразол проникає у грудне молоко, проте з малою імовірністю може впливати на дитину, якщо його застосовувати у терапевтичних дозах.

Репродуктивна функція

Пероральне застосування рацемічної суміші омепразолу при дослідженнях на тваринах не впливало на репродуктивну функцію.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Малоймовірно, що препарат впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дозування для дорослих.

Лікування та профілактика виразки дванадцятипалої кишки та доброякісної виразки шлунка, у тому числі пов’язаних з прийомом нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

Рекомендована доза для пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка дванадцятипалої кишки загоюється протягом 2 тижнів. Для пацієнтів, у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 2 тижнів. У тяжких або рецидивуючих випадках рекомендується 40 мг омепразолу на добу і загоєння зазвичай досягається протягом 4 тижнів.

Для профілактики рецидиву виразки дванадцятипалої кишки у пацієнтів з негативним результатом тесту на H. pyloriрекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Для деяких пацієнтів може бути достатньою добова доза 10 мг*. У випадку недостатньої терапії дозу можна підвищити до 40 мг.

При лікуванні виразки шлунка рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка шлунка загоюється протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу, рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів. У тяжких або рецидивуючих випадках рекомендується 40 мг омепразолу на добу, і загоєння зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Для профілактики рецидиву у пацієнтів з виразкою шлунка та недостатньою реакцією у відповідь на лікування рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на добу.

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів, рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів загоєння настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу, рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів.

Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів, для пацієнтів, які мають підвищений ризик (вік >60 років, наявність у минулому виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, кровотечі у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту), рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу.

Ерадикація H. pylori при пептичній виразці.

Для ерадикації H. рyloriпри виборі антибактеріальних лікарських засобів слід враховувати індивідуальну переносимість препарату та дотримуватися відповідностей національним, регіональним і місцевим особливостям та настановам щодо лікування.

- (омепразолу 20 мг + кларитроміцину 500 мг + амоксициліну 1000 мг) 2 рази на добу протягом 1 тижня, або

- (омепразолу 20 мг + кларитроміцину 250 мг (при необхідності 500 мг) + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг)) 2 рази на добу протягом 1 тижня, або

- омепразолу 40 мг 1 раз на добу + (амоксициліну 500 мг + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг)) 3 рази на добу протягом 1 тижня.

Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, у т.ч. рефлюкс-езофагіту.

Рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів одужання настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не відбувається повного одужання після початкового курсу, рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів. Для пацієнтів із тяжким езофагітом рекомендується 40 мг омепразолу на добу, при цьому одужання зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Для довготривалого лікування пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою рекомендована доза становить 10 мг* омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 20-40 мг омепразолу 1 раз на добу.

При лікуванні симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Пацієнту може бути достатньою доза 10 мг*, дозу слід коригувати в індивідуальному порядку. Якщо не досягається бажаний результат після 4 тижнів лікування омепразолом у дозі 20 мг на добу, пацієнта слід додатково обстежити.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Для пацієнтів з синдромом Золлінгера-Еллісона підбір дози слід проводити індивідуально. Лікування триває до зникнення клінічних проявів хвороби. Рекомендована початкова доза становить 60 мг омепразолу 1 раз на добу. Спостереження за більш ніж 90 % пацієнтами з тяжкими захворюваннями та недостатньою реакцією на інші види лікування виявило ефективність підтримуючої терапії у дозах 20-120 мг на добу. Добову дозу вище 80 мг слід розподілити та застосовувати за 2 прийоми.

Дозування для дітей.

Діти віком від 1 року та масою тіла ≥10 кг.

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Рекомендації з дозування:

Лікування рефлюкс-езофагіту: тривалість лікування становить 4-8 тижнів.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі: тривалість лікування – 2-4 тижні. Якщо не досягається бажаний результат після 2-4 тижнів, пацієнта слід додатково обстежити.

Діти та підлітки віком від 4 років.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. рylori.

Вибір відповідної комбінаційної терапії повинен проходити відповідно до офіційних національних, регіональних та місцевих особливостей бактеріальної резистентності. Також слід враховувати тривалість лікування (від 7 до 14 днів) та відповідне застосування антибактеріальних препаратів. Лікування повинно проводитись під наглядом лікаря.

Рекомендації з дозування:

* - У разі необхідності застосування дози 10 мг застосовувати препарат у відповідному дозуванні.

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функцій нирок. Для пацієнтів із порушеннями функцій нирок не потрібно коригування дози (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функцій печінки. Для пацієнтів із порушеннями функцій печінки достатньою є добова доза 10-20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку (> 65 років). Для пацієнтів літнього віку не потрібно коригування дози (див. розділ «Фармакокінетика»).

Рекомендується приймати капсули вранці, бажано до їди, не пошкоджуючи капсулу (капсули не слід розжовувати чи розламувати) і запиваючи невеликою кількістю води.

Для пацієнтів з труднощами ковтання та для дітей, які можуть пити або ковтати напівтверду їжу. Капсули можна відкрити та безпосередньо ковтнути вміст, запиваючи половиною склянки води, або розмішати у слабокислій рідині, наприклад, у будь-якому фруктовому соку або яблучному пюре чи в несоленій воді. Таку суміш необхідно випити негайно після приготування або протягом 30 хвилин. Перед прийомом суміш слід збовтати та запити половиною склянки води. Не використовувати молоко або газовану воду.

Діти.

Препарат застосовувати дітям віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг за призначенням лікаря за показаннями рефлюкс-езофагіт і симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та дітям віком від 4 років для лікування виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої наявністю H. рylori,під контролем лікаря.

Передозування.

Відомі дуже обмежені дані щодо ефектів передозування омепразолу у людини. У літературі були описані дозування до 560 мг омепразолу та одержані поодинокі повідомлення про досягнення разової пероральної дози у 2400 мг омепразолу (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози). Повідомлялося про нудоту, блювання, запаморочення, абдомінальний біль, діарею та головний біль. Також у поодиноких випадках повідомлялося про апатію, депресію і сплутаність свідомості.

Описані симптоми мають скороминучий характер. Швидкість виведення не змінюється (кінетика першого порядку) зі збільшенням дози. Лікування при необхідності симптоматичне.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними ефектами є головний біль, абдомінальний біль, запор, діарея, здуття живота та нудота/блювання. Були виявлені або існувала підозра про наступні випадки побічних реакцій на препаратат під час проведення клінічних випробувань омепразолу або постмаркетингового застосування. Нижче наведені побічні реакції, класифіковані у наступні групи відповідно до їх впливу на органи або системи органів.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості, наприклад лихоманка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.

З боку метаболізму та травлення: гіпонатріємія, гіпомагніємія, тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії; гіпомагніємія, що може спричинити гіпокаліємію.

З боку психіки: безсоння, збудження, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, сонливість, порушення смаку.

З боку органів зору: нечіткість зору.

З боку органів слуху та лабіринту: вертиго.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: абдомінальний біль, запор, діарея, здуття живота, нудота/блювання, сухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, мікроскопічний коліт.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищений рівень ферментів печінки, гепатит з або без жовтяниці, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з уже існуючою хворобою печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дерматит, свербіж, висип, кропив’янка, алопеція, фоточутливість, поліморфна еритема, синдром Стівенcа-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухового апарату: артралгія,міалгія, м’язова слабкість, переломи стегна, зап’ястка або хребта.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: інтерстиціальний нефрит.

З боку статевої системи та молочних залоз: гінекомастія.

Загальні порушення: нездужання, периферичний набряк, посилене потовиділення.

Пацієнти дитячого віку.

Безпечність омепразолу визначали для 310 дітей віком від 0 до 16 років з кислотозалежними захворюваннями. Існують обмежені дані про довгострокові вивчення безпеки застосування препарату у 46 дітей, які отримували підтримуючу терапію омепразолом у процесі лікування тяжкого ерозійного езофагіту протягом 749 днів. Профіль побічних реакцій є схожим з профілем у дорослих при короткочасному та довготривалому лікуванні.

Даних щодо впливу омепразолу на ріст і статеве дозрівання за результатами тривалого спостереження немає.

Термін придатності.3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігатив оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігатиунедоступномудлядітей місці.

Упаковка.

По 10 капсул у блістері. По 1 або 3 блістери у пачці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ПАТ «Фармак».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 74.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскомуприменению лекарственного средства

ОМЕПРАЗОЛ

(ОMEPRAZOLЕ)

Состав:

действующее вещество: оmeprazole;

1 капсула содержит омепразола 20 мг гранул (пеллет) в пересчете на омепразол;

вспомогательные вещества: гранулы (пеллеты) содержат: маннит (Е 421); сахарозу; натрия додецилсульфат; натрия гидрофосфат, додекагидрат; кальция карбонат (Е 170); гипромелозу; спирт цетиловый; титана диоксид (Е 171); натрия метилпарабен (Е 219); натрия пропилпарабен (Е 217);

состав оболочки капсулы: желатин, титана диоксид (Е 171), эритрозин (Е 127), патентованый синий V (E 131).

Лекарственная форма.Капсулы.

Основные физико-химические свойства:твёрдые желатиновые капсулы № 2. Корпус и крышечка капсулы синего цвета. Содержимое капсул – гранулы (пеллеты) от белого до почти белого цвета, сферической формы.

Фармакотерапевтичеcкая группа. Средства для лечения пептической язвы и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. Ингибиторы протонной помпы.

Код АТХ А02В С01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Механизм действия. Омепразол, рацемическая смесь двух энантиомеров, снижает секрецию кислотыжелудочного сокаблагодаря целевому механизму действия. Это специфический ингибитор желудочного протонного насоса в париетальных клетках. Он быстро действуети вызывает контроль над угнетением секреции кислотыжелудочного сока при дозировке 1 раз в сутки.

Омепразол – это слабое основание, которое концентрируется и превращается в активную форму в кислой среде внутриклеточных канальцев в париетальных клетках, где оноугнетает фермент Н⁺К⁺-АТФ-азу – кислотный насос. Такое влияние на конечную стадию процесса образования кислотыжелудочного сока зависимоот дозыиобеспечивает высокоэффективное угнетениекак базальной, так и стимулированной секреции кислоты независимоот природы стимула.

Фармакодинамическиеэффекты.Все фармакодинамическиеэффекты, которыенаблюдаются, можно объяснить влиянием омепразола на секрецию кислоты.

Влияние на секрецию кислотыжелудочного сока.

Пероральная дозировка 20 мг омепразола 1 раз всутки вызывает быстроеиэффективное угнетение дневнойи ночной секреции кислотыжелудочного сока, максимальный эффект достигаетсяв течение 4 дней лечения. У пациентов с язвой двенадцатиперстной кишки среднееснижение кислотностижелудка приблизительно на 80 % происходит в течение24 часов после приема 20 мг омепразола, среднееснижение пикового выброса кислоты после стимуляции пентагастринасоставляет около 70 % через 24 часа после приема омепразола.

Пероральная дозировка 20 мг омепразола поддерживает у пациентов с язвой двенадцатиперстной кишки внутрижелудочковый рН ≥3 в течение среднего времени17 часовиз 24-часового периода. Вследствие сниженной секреции кислоты и внутрижелудочной кислотности, в зависимостиот дозы, омепразол снижает/нормализует кислотнуюэкспозицию пищевода у пациентов с гастроэзофагеальной рефлюкснойболезнью. Угнетение секреции кислоты ассоциируется с площадью кривой «концентрация в плазме – время» (AUC) омепразола, а не с действительной концентрацией в плазме в данное время.

Во время лечения омепразолом не наблюдалось ни одной тахифилаксии.

Влияние на Helicobacterpylori (H. рylori).

Пептическая язва ассоциируетсясH. рylori, включая язву двенадцатиперстной кишки иязву желудка. H. рyloriрассматриваетсякак главный решающий фактор в развитии гастрита. H. рyloriвместес кислотойжелудочного сокаявляются главными факторами в развитии пептической язвеннойболезни. H. Рyloriявляется основным фактором в развитии атрофического гастрита, который ассоциируется с повышенным риском развития ракажелудка.

Снижение рНпри применении омепразола и противомикробных средств связанос быстрым ослаблением симптомов, с высоким процентом заживления каких-либопоражений слизистой оболочки ис длительной ремиссией пептической язвенной болезни.

Другиеэффекты, связанныесугнетением кислоты.

В течение длительного лечениясообщалось о несколько повышенной частоте появленияв желудке грандулярных кист. Эти изменения являются физиологическим следствиемприсутствующегоугнетения секреции кислоты, кисты доброкачественныеи, как оказывается, обратимые.

Снижение кислотностивжелудкес помощьюлюбых средств, включаяингибиторы протонового насоса, увеличивает количество бактерий вжелудке, которые в норме присутствуютвжелудочно-кишечном тракте. Лечение препаратами, снижающими кислотность, может привести к несколько повышенному риску желудочно-кишечныхинфекций, например, вызванныхSalmonellaиCampylobacter.

Применение в педиатрии.

В неконтролируемом исследовании с участием детей (от 1 до 16 лет) с тяжелымэрозивным эзофагитом, омепразол в дозах 0,7-1,4 мг/кг улучшилуровень эзофагитав 90 % случаеви значительно уменьшил симптомы рефлюкса. В слепом исследовании без сравнительного препарата детей от 0 до 24 месяцев сустановленным диагнозом гастроэзофагеальная рефлюкснаяболезнь лечили дозами 0,5 мг/кг, 1,0 мг/кг и 1,5 мг/кг омепразола. Частота появленияэпизодов рвоты/срыгивания уменьшилась на 50 % после 8 недель лечения независимоот дозы.

Эрадикация бактерийH. рyloriу детей.

В рандомизированном двойном слепом клиническом исследовании (исследование Héliot) был сделан вывод, что омепразол в комбинации с двумя антибиотиками (амоксициллином и кларитромицином) был безопасным и эффективным в леченииинфекции, вызваннойH. рyloriу детей с 4 летис гастритом: скоростьуничтоженияH. рylori:74,2 % (23/31 пациент) в группе приема омепразола+амоксициллин+кларитромицин, по сравнениюс9,4 % (3/32 пациента) в группе приема амоксициллина+кларитромицин. Однако не было никакого доказательства клиническойпользы, которая была продемонстрирована относительно диспепсических симптомов. Этоисследование не охватываетинформацию о детях до 4 лет.

Фармакокинетика.

Абсорбция. Абсорбция омепразола быстрая, с пиковыми уровнями в плазме крови приблизительно через 1-2 часа после приема дозы. Абсорбция омепразолапроисходитв тонкой кишкеиобычно завершается за 3-6 часов. Сопутствующий прием пищи не имеетникакого влияния на биодоступность. Системная доступность (биодоступность) омепразолаиз однократной пероральной дозы омепразоласоставляет приблизительно 40 %. После повторного введения 1 раз в сутки биодоступность увеличивается приблизительно до 60 %.

Распределение.Представляемый объем распределения у здоровых людей составляет приблизительно 0,3 л/кг массы тела. Связывание омепразолас белками плазмы кровисоставляет 97 %.

Метаболизм. Омепразол полностью метаболизируется системой цитохрома Р450. Большая часть метаболизма омепразола зависитотCYP2C19, которыйотвечает за образование гидроксиомепразола, основного метаболитав плазме крови. Оставшаяся часть зависитотдругой специфическойизоформы, CYP3A4, ответственной за образование сульфона омепразола. Поскольку омепразол конкурентно ингибирует CYP2C19, существует риск метаболического взаимодействия между омепразолом идругимивеществами, метаболизм которыхсвязан с CYP2C19. Однако из-за низкого сродствасCYP3A4 омепразол не имеетникакого потенциала для угнетения метаболизмадругих субстратов CYP3A4. Кроме того, омепразол не имеетугнетающего влияния на основные ферментыCYP.

Приблизительно 3% белокожей популяциии 15-20 % азиатских популяций не имеет функционального ферментаCYP2C19. У таких лиц метаболизм омепразола, вероятно, главным образом катализируется CYP3A4. После повторного введения 1 раз в сутки 20 мг омепразола средняяAUC была в 5-10 раз больше у медленных метаболизаторов, чем у лиц, которыеимеют функциональный фермент CYP2C19 (быстрые метаболизаторы). Средние пиковые концентрациив плазме крови были также вышев 3-5 раз. Эти результаты не влияют на выбор режима дозирования омепразола.

Выведение. Конечный период полувыведения омепразолаиз плазмы кровисоставляетобычно меньше 1 часакак после однократного, так и послеповторных доз. Омепразол полностью выводится из плазмы кровив промежутках между приемами препарата без тенденциик кумуляции после приема однократнойсуточной дозы. Приблизительно 80 % пероральной дозы омепразола выводится в виде метаболитов с мочой, а остальное – с фекалиями, главным образомс секрецией желчи.

При повторной дозировкеувеличиваетсяAUCомепразола. Этоувеличение зависитот дозыи приводит к нелинейной взаимосвязи между дозойиAUC после повторной дозировки. Такая зависимость от времени и дозысвязана соснижением предсистемного метаболизмаи системного клиренса, возможно, вызванного угнетением ферментаCYP2C19 омепразолом и/илиего метаболитами (например, сульфон).

Не было выявлено, что метаболит имееткакое-либо влияние на секрецию кислотыжелудочного сока.

Особые популяции.Нарушения функции печени. У пациентов снарушением функции печени изменяется метаболизм омепразола, приводя кувеличениюAUC. Омепразол не продемонстрировалникакой тенденциик аккумуляции при дозировке1 раз всутки.

Нарушения функциипочек. Фармакокинетика омепразола, включая системную биодоступность и скорость выведения, не изменяется у пациентов сосниженной функциейпочек.

Пациентыпожилого возраста.Скорость метаболизма омепразоланесколькоснижена у пациентов пожилого возраста (75-79 лет).

Дети.Во время лечения рекомендованными дозами у детей с 1 года были получены концентрациив плазме крови, подобные концентрациям у взрослых. У детей до 6 месяцев клиренс омепразола низкийиз-за низкой способности превращать омепразол.

Клинические характеристики.

Показания.

У взрослых:

- лечениеи профилактика рецидивов язвы двенадцатиперстной кишки и доброкачественной язвы желудка, в том числесвязанных с приемом нестероидных противовоспалительных средств (НПВС);

- эрадикация Helicobacterpylori (H. pylori) при пептической язве в комбинации ссоответствующими антибиотиками;

- лечение гастроэзофагеальной рефлюкснойболезни, в т.ч. рефлюкс-эзофагита;

- лечение синдрома Золлингера-Эллисона.

У детей:

дети с 1 годаи массой тела≥10 кг:

- лечение рефлюкс-эзофагита;

- симптоматическое лечениеизжогии кислотной регургитации при гастроэзофагеальной рефлюксной болезни.

Дети с 4 лет:

- в комбинациис антибиотиками лечение язвы двенадцатиперстной кишки, вызваннойH. pylori.

Противопоказания.

Повышенная чувствительность к омепразолу, замещенным бензимидазолам илик какому-либовспомогательному веществу. Омепразол, как и другиеингибиторы протонного насоса (ИПН), не следуетприменять одновременнос нелфинавиром (см. «Взаимодействиесдругими лекарственными средствамиидругие виды взаимодействий»).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Влияние омепразола на фармакокинетику других лекарственных средств.

Лекарственные средства, всасывание которых зависит от рН желудка.

Угнетение желудочной секреции во время лечения омепразолом и другими препаратами из группыИПН можетснижатьили повышать абсорбцию лекарственныхсредств, всасываниекоторых зависитот рН желудка.

Нелфинавир, атазанавир.

Плазменныеуровни нелфинавираи атазанавираснижаются при одновременномприменениис омепразолом.

Одновременное применение омепразолаи нелфинавира противопоказано. Одновременноеназначение омепразола (40 мг 1 раз в сутки) снижало среднюю экспозицию нелфинавира приблизительно на 40 %, а средняяэкспозиция фармакологически активного метаболита М8 снижалась приблизительно на 75-90 %. Взаимодействие также может бытьобусловленоугнетением активностиCYP2C19.

Одновременноеприменение омепразолас атазанавиром не рекомендуется. Одновременноеприменение омепразола (40 мг 1 раз в сутки) и атазанавирав дозе 300 мг/ритонавирав дозе 100 мг у здоровых добровольцев приводило кснижению на 75 % экспозиции атазанавира. Повышение дозы атазанавира до 400 мг не компенсировало влияние омепразола на экспозицию атазанавира. Одновременноеприменение омепразола (20 мг 1 раз в сутки) с атазанавиром в дозе 400 мг/ритонавиром в дозе 100 мг у здоровых добровольцев приводило кснижению приблизительно на 30 % экспозиции атазанавира по сравнениюс атазанавиром в дозе 300 мг/ритонавиром в дозе 100 мг 1 раз в сутки.

Дигоксин.

Одновременное лечение омепразолом (20 мг в сутки) и дигоксином у здоровых добровольцев увеличивало биодоступность дигоксина на 10 %. Редко регистрировалисьслучаи токсичности, вызваннойприменением дигоксина. Однако следуетпридерживаться осторожности при назначении высоких доз омепразола пациентам пожилого возраста. Необходимо усилить терапевтический лекарственныймониторинг дигоксина.

Клопидогрель.

У здоровых добровольцев наблюдалось фармакокинетическое (ФК)/фармакодинамическое (ФД) взаимодействие между клопидогрелем (нагрузочная доза 300 мг/суточная поддерживающая доза 75 мг) и омепразолом (80 мг всутки перорально, т.е. доза, которая в4 раза превышает стандартную дневную дозу), что приводилокуменьшениюэкспозиции активного метаболита клопидогреляв среднем на 46 % иуменьшению максимальногоингибирующего действия (АДФ-индуцированной) агрегации тромбоцитов в среднем на16 %. Противоречивые данные в отношении клинических проявленийэтого ФК/ФД взаимодействияс точки зрения основных сердечно-сосудистых заболевания были зарегистрированыв ходе проведения обсервационныхи клиническихисследований. В качестве меры предосторожности необходимо избегать одновременного применения омепразола и клопидогреля.

Другие лекарственные средства.

Всасывание посаконазола, эрлотиниба, кетоконазола и итраконазола значительно уменьшается и, таким образом, клиническаяэффективность может ослабляться. Следуетизбегать одновременного примененияс посаконазолом иэрлотинибом.

Лекарственные средства, которые метаболизируются с участиемCYP2C19.

Омепразолоказывает умеренноеингибирующее действиена CYP2C19 (основной фермент, которыйотвечает за метаболизм омепразола). Таким образом, метаболизм сопутствующих лекарственныхсредств, которые также метаболизируются с участиемCYP2C19, можетуменьшаться, а системнаяэкспозиция этихсредств – увеличиваться. Примером таких препаратов являетсяR-варфарин и другие антагонисты витамина К, цилостазол, диазепам и фенитоин.

Цилостазол.

У здоровых добровольцев применение омепразолав дозе 40 мг повышало Сmax иAUC цилостазола на 18 % и 26 % соответственно, а одного из его активных метаболитов – на 29 % и 69 % соответственно.

Фенитоин.

Мониторинг концентрации фенитоина в плазме крови рекомендуется проводить в течение первых двух недель посленачала лечения омепразолом и в случае, если была проведена коррекция дозы фенитоина, мониторинг и дальнейшую коррекцию дозы препарата необходимо проводить послеокончания лечения омепразолом.

Неизвестный механизм.

Саквинавир.

Одновременное применение омепразола с саквинавиром/ритонавиром приводило кувеличениюуровней саквинавирав плазме крови приблизительно до 70 %, что ассоциировалосьс должной переносимостью у ВИЧ-инфицированных пациентов.

Такролимус.

При одновременном применении омепразоласообщалось обувеличенииуровня такролимуса в сыворотке крови. Нужно проводить усиленный мониторинг концентрации такролимуса, а также функциипочек (клиренс креатинина), и при необходимости – откорректировать дозировку такролимуса.

Метотрексат.

Сообщалось о повышенииуровня метотрексата у некоторых пациентов при одновременном приемесингибиторами протонного насоса. В случаенеобходимости применения метотрексатав высоких дозах следует рассмотреть вопрос о временной отмене омепразола.

Влияние других лекарственных средств на фармакокинетику омепразола.

Ингибиторы CYP2C19 и/или CYP3A4.

Поскольку омепразол метаболизируется с помощью ферментов CYP2C19 и CYP3A4, препараты которые, как известно, угнетают активность CYP2C19 или CYP3A4 (такиекак кларитромицин и вориконазол), могут приводитьк увеличениюуровней омепразолав сыворотке кровив результатезамедления скоростиего метаболизма. Одновременноеприменение вориконазола приводило к болеечем двухкратному ростуэкспозиции омепразола. Поскольку высокие дозы омепразола переносилисьхорошо, коррекция дозы омепразола, как правило, не нужна. Однако следует рассмотреть вопрос о коррекции дозы для пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью ив случаедлительного лечения.

Омепразол частично метаболизируется также CYP3A4, но не угнетаетэтот фермент. Таким образом, омепразол не влияет на метаболизм препаратов, которые метаболизируются CYP3A4, таких как циклоспорин, лидокаин, хинидин, эстрадиол, эритромицин и будесонид.

Индукторы CYP2C19 и/или CYP3A4.

Препараты которые, как известно, индуцируют активность CYP2C19 или CYP3A4,или обоих ферментов (такиекак рифампицин и зверобой), могут приводитькснижениюуровней омепразола в сыворотке кровив результатеувеличенияскоростиего метаболизма.

Особенности применения.

При наличиикакого-либоопасного симптома (например, значительная потеря массы тела, не обусловленная диетой; частая рвота; дисфагия; рвота с примесью кровиили мелена) и когдаесть диагностированная язва желудка или подозрение на ее наличие, следуетисключить злокачественное заболевание, поскольку прием препарата может маскироватьего симптомыи задерживать определение правильного диагноза.

Одновременное применение атазанавирасингибиторами протонного насоса не рекомендуется. Если комбинации атазанавира сингибитором протонного насоса нельзя избежать, рекомендуется тщательный клинический мониторинг (например, вирусная нагрузка) в сочетании с увеличением дозы атазанавира до 400 мг на 100 мг ритонавира; доза омепразола не должна превышать 20 мг.

Омепразол, как и все лекарственныесредства, которыеугнетают секрецию соляной кислотыжелудочного сока, можетуменьшить всасывание витамина В₁₂ (цианокобаламина) из-за гипо- или ахлоргидрии. Это следуетучитывать пациентам снизкой массой телаили факторами рискаотносительноснижения всасывания витамина В₁₂ при длительной терапии.

Омепразол являетсяингибитором CYP2C19. В началеили при завершении лечения омепразолом необходимо рассмотретьвозможность взаимодействияс лекарственнымисредствами, которые метаболизируютсяпри участии CYP2C19. Взаимодействиенаблюдается между клопидогрелем и омепразолом. Клиническая значимостьэтого взаимодействияостается непонятной. В качестве меры предосторожности необходимо избегать одновременного применения омепразолаи клопидогреля.

У больных, принимавших ингибиторы протонного насоса, включая омепразол, в течениене менее трех месяцев возникалатяжелая гипомагниемия (в большинствеслучаев гипомагниемиибольныеприменяли препарат около года). Гипомагниемию можно заподозритьпо таким серьезным проявлениямкак утомляемость, судороги, делирий, головокружение, желудочковая аритмия. Однако следует иметь ввиду, что в рядеслучаев проявления могут быть замаскированы, что мешаетсвоевременному распознаванию такого осложнения. У большинствабольных проявления гипомагниемииисчезаютисостояние нормализуется послеприменения препаратов магнияиотменыингибиторов протонного насоса.

Лечениеингибиторами протонного насоса может привести кнесколько повышенному риску развитияинфекций желудочно-кишечного тракта, вызванныхSalmonellaиCampylobacter.

Пациенты, которым планируется длительное применение ингибиторов протонной помпы или совместноеприменение дигоксина, илидругих лекарственныхсредств, которые могут вызыватьуменьшениесодержания магния (например диуретиков), необходимоопределять концентрацию магнияв сыворотке крови до началапримененияингибиторов протонной помпыи периодическина протяжении лечения.

Ингибиторы протонной помпы, особенно при применениив высоких дозах ив течениедлительноговремени (> 1 года), могут несколько повысить риск переломов позвоночника, костей запястьяибедра, особенно у людей пожилого возрастаи при наличиипредрасполагающих факторов.

Согласноисследованиямингибиторы протонной помпы могут повыситьобщий риск переломов на 10-40 %. Частичноэтоувеличение риска может бытьсвязано сдругими факторами риска. Пациенты с риском развития остеопорозадолжныполучать помощьв соответствиис действующими клиническими рекомендациямиидолжныиметь адекватное употребление витамина D и кальция.

Влияние на результаты лабораторных исследований.

При применении омепразолавозможно повышение концентрации хромогранина А (CgA). Повышение концентрации CgA может влиять на результаты обследований для выявления нейроэндокринных опухолей. Для предупреждения данного влияния необходимовременно прекратить прием омепразола за 5 дней до проведения исследования концентрации CgA.

Некоторые дети с хроническими заболеванияминуждаютсяв длительном лечении, хотя такое лечение не рекомендовано.

Пациенты, которыеприменяют препарат на протяжениидлительного периода (особенно когда период лечениядлится более 1 года) должны находиться под регулярным медицинским наблюдением.

Препарат содержит сахарозу, поэтому если у пациента установлена непереносимость некоторых сахаров, следует проконсультироваться с врачом, прежде чем принимать это лекарственное средство.

Лекарственное средство содержит натрия метилпарабен (Е 219) и натрия пропилпарабен(Е 217), которыемогут вызвать аллергические реакции (возможно, замедленные).

Это лекарственное средство содержит менее 1 ммоль/дозу натрия, то есть практическисвободно от натрия.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Беременность.

Результаты, полученныев ходе трех проспективных эпидемиологических исследований (более 1000 полученных результатов), указывают на отсутствие нежелательного влияния омепразола на беременностьили здоровье плода/новорожденного. Омепразол можноприменятьв период беременности.

Кормление грудью.

Омепразол проникаетв грудное молоко, однакос малойвероятностью может влиять на ребенка, еслиего применятьв терапевтических дозах.

Репродуктивная функция

Пероральное применение рацемической смеси омепразола при исследованиях на животных не влияло на репродуктивную функцию.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Маловероятно, что препарат влияет на способность управлять транспортными средствамиилиработатьс механизмами. Могут наблюдаться такие нежелательные реакции на применение препаратакак головокружениеинарушение зрения. Если такие расстройстванаблюдаются, пациенты не должны управлять транспортными средствамиили работатьс механизмами.

Способприменения и дозы.

Дозировка для взрослых.

Лечениеи профилактика язвы двенадцатиперстной кишки и доброкачественной язвыжелудка, в том числесвязанных с приемом нестероидных противовоспалительных средств (НПВС).

Рекомендованная доза для пациентов с язвой двенадцатиперстной кишки составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки. У большинства пациентов язва двенадцатиперстной кишки заживает в течение 2 недель. Для пациентов, у которых не происходит полного заживления посленачального курса, рекомендуется дальнейшее лечение на протяжении 2 недель. В тяжелыхили рецидивирующих случаях рекомендуется 40 мг омепразолав суткии заживление обычно достигается в течение 4 недель.

Для профилактики рецидиваязвы двенадцатиперстной кишки у пациентов с негативным результатом теста на H. pyloriрекомендованная доза составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки. Для некоторых пациентов может быть достаточной суточная доза 10 мг*. В случае недостаточной терапии дозу можно повысить до 40 мг.

При лечении язвыжелудка рекомендованная доза составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки. У большинства пациентов язважелудка заживает в течение 4 недель. Пациентам, у которых не происходит полного заживления посленачального курса, рекомендуется дальнейшее лечение на протяжении4недель. В тяжелыхили рецидивирующих случаях рекомендуется 40 мг омепразолав суткии заживление обычно достигается в течение8недель.

Для профилактики рецидива у пациентов сязвой желудкаи недостаточной реакциейвответ на лечение рекомендованная доза составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки. При необходимости дозу можно увеличить до 40 мг 1 раз в сутки.

Для лечения язв желудка и двенадцатиперстной кишки, связанных с применением нестероидных противовоспалительных лекарственных средств, рекомендованная доза составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки. У большинства пациентов заживление наступаетв течение 4 недель. Пациентам, у которых не происходит полного заживления посленачального курса, рекомендовано дальнейшее лечениена протяжении 4 недель.

Для профилактики язв желудка и двенадцатиперстной кишки, связанных с применением нестероидных противовоспалительных лекарственных средств, для пациентов, имеющих повышенный риск (возраст >60 лет, наличиев прошлом язв желудка и двенадцатиперстной кишки, кровотеченияв верхнем отдележелудочно-кишечного тракта), рекомендованная доза составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки.

Эрадикация H. pylori при пептической язве.

Для эрадикации H. рyloriпри выборе антибактериальных лекарственных средств следуетучитыватьиндивидуальную переносимость препаратаи придерживатьсясоответствий национальным, региональным и местным особенностями руководствам по лечению.

- (омепразола 20 мг+кларитромицина 500 мг + амоксициллина 1000 мг) 2 раза в суткив течение 1 недели, или

- (омепразола 20 мг + кларитромицина 250 мг (при необходимости 500 мг) +метронидазола 400 мг (при необходимости 500 мг или тинидазола 500 мг)) 2 раза в сутки в течение 1 недели, или

- омепразола 40 мг 1 раз в сутки + (амоксициллина 500 мг + метронидазола 400 мг (при необходимости 500 мг или тинидазола 500 мг)) 3 раза в сутки в течение 1 недели.

Лечение гастроэзофагеальной рефлюксной болезни, в т.ч. рефлюкс-эзофагита.

Рекомендованная доза составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки. У большинства пациентов выздоровление наступает в течение 4 недель. Пациентам, у которых не происходит полного выздоровления посленачального курса, рекомендовано дальнейшее лечение в течение4 недель. Для пациентов с тяжелымэзофагитом рекомендуется 40 мг омепразолав сутки, при этом выздоровление обычно достигается в течение 8 недель.

Для длительного лечения пациентов с гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью рекомендованная доза составляет 10 мг* омепразола 1 раз в сутки. При необходимости дозу можноповысить до 20-40 мг омепразола 1 раз в сутки.

При лечении симптомов гастроэзофагеальной рефлюксной болезни рекомендованная доза составляет 20 мг омепразола 1 раз в сутки. Пациенту может быть достаточна доза 10 мг*, дозу следует корректировать в индивидуальном порядке. Если не достигается желательный результат после 4 недель лечения омепразолом в дозе 20 мг в сутки, пациента следует дополнительно обследовать.

Лечение синдрома Золлингера-Эллисона.

Для пациентов с синдромом Золлингера-Эллисона подбор дозы следует проводитьиндивидуально. Лечение длится до исчезновения клинических проявлений болезни. Рекомендованнаяначальная доза составляет 60 мг омепразола 1 раз в сутки. Наблюдение более чем за 90 % пациентовс тяжелыми заболеваниямии недостаточной реакцией на другие виды лечения выявило эффективность поддерживающей терапиив дозах 20-120 мг в сутки. Суточную дозу выше 80 мг следует разделитьиприменять за 2 приема.